Заклад дошкільної освіти №6 "Мальвіна" Мирноградської міської ради
Поради батькам дитини з вадами мовленнєвого розвитку
Реабілітаційний процес у дітей із обмеженими психічними та мовленнєвими можливостями дуже складний та має декілька етапів. Він включає в себе два основних етапи: діагностичний та лікувально-корекційний. Як показує практика обидва етапи мають однаково важливе значення. Для вирішення питань корекційної реабілітації дітей важливою складовою є активна участь та допомога родини.
В психолого-педагогічній реабілітації дітей з мовленнєвими порушеннями повинні приймати участь якомога більше фахівців різного профілю: невролог, логопед, психолог, дефектолог у тісному зв’язку з батьками. Співпраця фахівців різного профілю в реабілітаційному процесі надає можливість розвитку всіх функціональних систем, під впливом різних методичних прийомів. Тандем: фахівець – дитина – родина на всіх етапах корекційної роботи сприяє закріпленню результатів реабілітації дитини з мовленнєвими порушеннями.
Перебуваючи в сім’ї без належної психолого-педагогічної допомоги, (коли основна увага приділяється тільки догляду), втрачається багато з того, що є базовим для подальшого розвитку і формування інтелекту та мовлення.
Усі проблеми дітей насправді є проблемами їхніх батьків. Своєчасна допомога фахових спеціалістів конче необхідна родинам, щоб виявити та подолати проблеми, які виникли внаслідок різних причин.
Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини
Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починається в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мовлення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги дорослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимовою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами переборюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були створені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.
Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «дивись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.
Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.
Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто говорить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.
Причини затримки мовлення
Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.
Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.
Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.
П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.
Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.
Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.
Причинами розладів мовлення у дитини можуть бути:
1. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарату або наявність дефектів в їх будові. Неправильне положення зубів (прикус): прогнатія, прогенія та відкритий прикус – язик при цьому просувається між зубами (міжзубна вимова звуків [с], [з], [ц]). А причина в тому, що діти довго смокчу соску, палець. Може бути органічна вада – коротка під’язикова вуздечка, неправильна будова зубів. Щоб попередити ці дефекти, потрібно вчасно звертатись до стоматолога, ортодонта.
2. Зниження слуху. Батькам необхідно оберігати слух дітей від постійних сильних звукових впливів (голосно не включати телевізор, радіо, магнітофон). При захворюванні органів слуху необхідно звертатись до сурдолога.
3. Надмірне форсування мовленнєвого розвитку. Не можна навантажувати дитину в ранньому віці складними мовленнєвим матеріалом; повторювати незрозумілі слова, слова складної складової структури, складні вірші, читати складні художні твори, які написані для дітей шкільного віку, вимагати вимовляти звуки, які ще недоступні для дітей даного віку, артикуляційний апарат яких ще не сформований. А батькам дуже подобається, що діти знають довгі вірші, вимагають часто їх читати. Деяким батькам подобається, що їхня дитина неправильно вимовляє звуки, захоплюються цим, вимагають повторювати слова з цими звуками.
4. Неправильне мовлення спілкування батьків з дитиною («сюсюкання»). Мовлення не передається спадково, але діти його наслідують у спілкуванні з оточуючими. Тому мовлення батьків у розмові з дитиною повинно бути правильним, виразним, чітким, точним, ніколи не повторювати за дитино. Спотворені звуки, не змінювати слова (бі-бі, бу-бу, ту-ту…). Батьки повинні спілкуватись з дитиною спокійно, привітно. Якщо батьки поспішають у розмові, роздратовані, то і діти говорять так само.
5. Наслідування у вимові дорослих людей з вадами мовлення (якщо вони є оточені).
6. Двомовність у сім’ї.
7. Педагогічна занедбаність дитини.
8. Недорозвиток фонематичного слуху.
9. Недостатній розумовий розвиток дитини. Батькам слід оберігати ще незміцнілий голосовий апарат: не дозволяти дитині голосно розмовляти, кричати, їсти на вулиці фрукти в холодну погоду, привчати її дихати через ніс, попереджувати хронічну нежить.
Знаючи ці причини та шляхи їх попередження, можна уникнути вад звуковимови. Але якщо в дитини вже є вади звуковимови, то потрібно займатись їх виправленням тактовно, привітно, ласкаво, терплячи, не можна сварити дитину за погану вимову звуків, не можна наказувати, щоб сказав правильно важке для нього слово.
СЛІД ПАМ’ЯТАТИ: дитина, що має проблеми, як ніхто, потребує емоційної підтримки і кваліфікованої допомоги. У зв’язку з цим
РЕКОМЕНДУЄМО:
- не вважайте свою дитину хворою, неповноцінною, гіршою за інших дітей-однолітків;
- не карайте її, не насміхайтесь з неї і не дозволяйте принижувати її;
не порівнюйте її з іншими дітьми, які добре розмовляють, читають, пишуть;
- вселяйте в неї віру, надію, що все буде гаразд;
- намагайтеся якомога раніше помітити і зрозуміти проблеми своєї дитини;
- своєчасно звертатися до спеціалістів (логопеда, психолога, вихователя, дефектолога);
-якомога частіше кажіть дитині, що ви її любите і зробите все, щоб цей недолік ліквідувати;
- висловлюйтесь чітко і грамотно;
- не падайте духом, якщо швидких змін ви не помітите;
- вірте в свої сили і сили своєї дитини.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:
- демонструйте спокійну поведінку;
- завжди розмовляйте з дитиною чіткою правильною мовою;
- не обговорюйте виховний процес в присутності дитини;
- будуйте стосунки з дитиною на взаєморозумінні і взаємодопомозі;
- не сваріть дитину за неправильно вимовлене слово;
- організовуйте чіткий режим дня та занять;
- підтримуйте тісний зв’язок з логопедом, психологом, вихователем;
- виконуйте всі інструкції, поради, які надає спеціаліст вашій дитині;
- використовуйте систему заохочень, підтримки і винагород;
- проводьте всією родиною якомога більше часу;
- перетворюйте заняття в гру;
- заохочуйте дитину до спілкування з однолітками;
- знайдіть шляхи і методи для допомоги своїй дитині.
Пам’ятайте, що позитивні зміни залежать тільки від вас, ваших зусиль, терпіння та бажання !
